Інклюзивна освіта

Лист МОН № 2,5 - 281

Щодо тривалості уроків в інклюзивних класах

читати...

Організація н-р процесу для учнів з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладів.

читати

Навчально-методичний посібник 

"Навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами : сучасні підходи"

завантажити 

Агресивна дитина

АГРЕСИВНА ДИТИНА:

• мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві;
• відображення внутрішнього дискомфорту;
• невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Можливі причини: 

• деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку;
• виховання в родині, характер покарань, що застосовують батьки у відповідь на виявлення гніву.

Критерії: 

• Часто втрачає контроль над собою, сперечається, лається з дорослим.
• Часто відмовляється дотримуватися правил.
• Часто навмисне дратує людей.
• Часто звинувачує інших у своїх помилках.
• Часто сердиться і відмовляється зробити щось.
• Часто заздрісна, мстива.
• Чуттєва, дуже швидко реагує на оточення (дітей, дорослих), що дратують її.

Рекомендації. 

Працюючи з агресивною дитиною потрібно: 

• Бути уважним до потреб дитини.
• Демонструвати модель неагресивної поведінки.
• Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.
• Покарання не повинні принижувати дитину.
• Навчати правильному вираженню гніву.
• Давати дитині виявляти гнів безпосередньо після фрустраційної події.
• Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан оточення.
• Розвивати здатність до емпатії.
• Розширювати поведінковий репертуар дитини.
• Відпрацьовувати навички реагування у конфліктних ситуаціях.
• Учити брати відповідальність на себе.

Аутична дитина

АУТИЗМ – крайня форма порушення контактів, відхід від реальності у світ власних переживань.

Можливі причини: порушення внутрішньоутробного розвитку і хвороби раннього дитинства, мозкові дисфукнції і порушення біохімічного обміну.

Критерії:  

• Уникає спілкування.
• Від колективної гри відмовляється.
• Любить дотримуватися ритуалів.
• Говорить про себе в 2-й чи 3-й особі
• Ні до кого не звертається з прямим запитаннями.
• Ухиляється від прямих відповідей на запитання (часто навіть їх не чує).
• У спілкуванні не використовує міміку та жести.
• Пізніше за інших дітей оволодіває навичками самообслуговування.

Рекомендації:

• Приймати дитину такою, якою вона є.
• Орієнтуватися на інтереси дитини.
• Дотримуватися певного режиму і ритму життя дитини.
• Дотримуватися щоденних ритуалів (вони гарантують безпеку дитині).
• Навчитися вловлювати найменші вербальні і невербальні сигнали дитини, що свідчать про її дискомфорт.
• Частіше розмовляти з дитиною.
• Забезпечити комфортну атмосферу для спілкування і виховання.
• Терпляче пояснювати дитині зміст її діяльності, використовуючи чітку наочну інформацію (схеми, карти).
• Уникати перевтоми дитини.

Гіперактивність — це яскраво виражена перевага збудження над гальмуванням.

Причиною гіперактивної поведінки можуть бути такі фактори:

1. Спадковість. Часто у гіперактивних дітей хтось із батьків був гіперактивним, тому однією з причин вважають спадковість. Але поки не виявлено якийсь особливий ген гіперактивності. Гіперактивність більше властива хлопчикам (співвіднесеність у популяції — п'ять хлопчиків/одна дівчинка). Більша частина гіперактив­них дітей — світловолосі та блакитноокі.

2.Здоров'я матері. Гіперактивні діти часто народжуються у мам, які страждають на алергійні захворювання (сінна лихоманка, астма, екзема, мігрень).

3. Вагітність і пологи. Проблеми, пов'язані з вагітністю (стреси, алергія), ускладне­ні пологи також можуть призвести до гіперактивності у дитини.

4. Навколишнє середовище. Наявність свинцю й нітратів у водопровідній воді, вихлопні гази, пестициди й інші хімікати у навколишньому середовищі можуть призвести до гіперактивності.

5. Дефіцит жирних кислот в організмі. Дослідження свідчать, що багато гіперактивних дітей страждають від недостачі основних жирних кислот в організмі. Симптоми цього дефіциту — постійне почуття спраги, сухість шкіри, сухе волосся, часте сечовипускання, випадки алергійних захворювань у родині (астма й екзема).

6. Дефіцит поживних елементів. У багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію, вітаміну В12.

7. Харчування. Всілякі добавки, харчові барвники, консерванти, нітрати, шоколад, цукор, молочні продукти, білий хліб, помідори, апельсини, яйця й інші продукти, при вживанні їх у великій кількості вважаються можливою причиною гіперактивності.

8. Неправильне виховання, вседозволеність і непослідовність.

Причиною формування гіперактивності може стати і сім'я дитини. Коли батьки виховують дитину у вседозволеності, приділяють мало уваги виховним заходам, говорять протилежні речі в присутності дитини (один з батьків карає, а другий пес­тить), то цілком можливо, що тендітна дитяча психіка дасть на це відповідь у вигляді гіперактивності.

І хоча на сьогодні існує багато версій щодо виникнення гіперактивності, фахівці вказують на те, що точні причини все ж таки не виявлені.

Гіперактивна дитина:

— Вона перебуває в постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть, стомившись, продовжує рухати­ся, а знесилившись остаточно, плаче і кричить.

— Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

— її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то нес­покійно. У неї часто бувають кишкові розлади, не рідкість усі­лякі алергії.

— Дитина — некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок,дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

— Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію: б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні
засоби: палиці, камені.

Фахівцями розроблена система своєрідної "швидкої допомоги " при роботі з гіперактивною дитиною. Ось головні її постулати:

· Відволікти дитину від вередування.

· Підтримувати домашній чіткий розпорядок дня.

· Запропонувати вибір (іншу можливу в цей момент діяльність).

· Поставити несподіване запитання.

· Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожарту­вати, повторити її дії).

· Не забороняти дію дитини в категоричній формі.

· Не карати, а просити (але не підлещуватися).

· Вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона не почує вас).

· Автоматично, тими самими словами повторювати бага­торазово своє прохання (нейтральним тоном).

· Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

· Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров'я).

· Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась.

· Не читати нотацій (дитина однаково їх не чує).

· Добре, якщо батьки будуть фіксувати в спеціальному що­деннику всі зміни в поведінці дитини, як вона справляється із завданнями, як реагує на заохочення й покарання, що їй біль­ше подобається робити, як вчиться та ін.

Тривожна дитина

ТРИВОЖНА ДИТИНА: якщо стан тривоги повторюється часто й у різних ситуаціях.

Можливі причини: порушення взаємин між батьками і дітьми, авторитарний стиль батьківського виховання в родині, авторитарний стиль роботи педагога, пере навантаження організму, завищені вимоги до дитини, постійне порівнювання її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність батьків або педагога, невроз чи інші психічні розлади.

Критерії: 

• Не може довго працювати, втомлюється.
• Їй важко зосередитись на чомусь.
• Будь-яке завдання викликає занепокоєння.
• Під час виконання завдань дуже напружена.
• Бентежиться частіше за інших.
• Часто говорить про напружені ситуації.
• Як правило, червоніє в незнайомій ситуації.
• Скаржиться, що їй сняться страшні сни.
• Руки в неї зазвичай холодні і вологі.
• У неї нерідко буває розлад роботи шлунка.
• Сильно упріває, коли хвилюється.
• В неї поганий апетит.
• Погано засинає, спить неспокійно.
• Полохлива, багато що викликає в неї страх.
• Зазвичай неспокійна, легко засмучується.
• Часто не може стримати сліз.
• Погано переносить чекання.
• Не любить братися за нову справу.
• Невпевнена в собі, у своїх силах.
• Боїться труднощів.

Рекомендації: 

• Працюючи з тривожною дитиною, уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість.
• Не порівнюйте дитину з оточенням.
• Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.
• Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але, щоб вона знала за що.
• Частіше звертайтеся до дитини.
• Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте прикладом.
• Не ставте до дитини завищених вимог.
• Будьте послідовні у вихованні.
• Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.
• Використовуйте покарання лише в крайніх випадках.
• Не принижуйте дитину, караючи її.